Як Ви описуєте наші подорожі
Тунель кохання і замки без привидів
Отже, вчора я трішки мандрувала. З агенцією Драйвовий равлик Мандри Квести Екскурсії. По-перше, давно хотіла побувати в клеванському Тунелі кохання, але ніяк не могла підбити друзів з машиною, а тут оказія трапилася. По-друге, хотіла подивитися, що собою наразі представляють організовані тури вихідного дня, бо іноді питають іногородні та іноземні знайомі. Плюси: беруть і кладуть на тому самому місці, адекватна вартість туру, автобус хоч великий, але комфортний, є можливість замовити комплексний обід (я не замовляла). Мінуси: все таки великий автобус – це значно повільніша їзда і багато людей, я особисто великі групи не люблю, навіть в закордонні мандрівки зазвичай їжджу сама. Також я б трохи змінила саму екскурсійну програму, але то я вже організаторам на вушко сказала і ще скажу, якщо випаде нагода ;)))))
Де були. Корець.
Свято-Троїцький жіночий монастир (звісно, МП, і звісно, конфлікт ледь не відбувся, я зусиллям волі себе зупинила, згадавши про Великдень).
Опісля помедитувала не тему, чому молоді жінки вибирають для себе шлях, де за кілька років вихолощується усе людське і живе? Хіба що його там від початку не було…
З прикольного: пам’ятник Шевченку, якого переробили з Леніна. Тому стоїть бідний гібрид у мішкуватих штанях, схопившись за лацкан лапсердака, і дивиться сумним поглядом Тараса Григоровича в далечінь, видивляючись того скульптора, який це придумав…
Ще були руїни замку Корецьких – сумні і величні… де навіть привиди вже не живуть, і лише примарний годинник відлічує миті, що лишилися цим руїнам стояти…
Рівне тільки проїжджали (там був обід). До речі, кафешка пристойна, я комплексний обід не брала, замовила деруни, їх принесли швидко, досиить смачно.
Клевань.
Старий римо-католицький костел Воздвиження. В радянські часи в ньому було зерносховище, і зараз стіни несуть на собі відбитки тих часів, як і новітні графіті… стоїть питання про відновлення і реставрацію (служба там по неділях відбувається), але ясна річ, тема коштів на подібні заходи в нашій країні – це тема сумна, як і самі ці старі будівлі…
До речі, якщо комусь цікава моя думка, то я вважаю, що старі церкви і замки не треба відбудовувати. Їх треба консервувати і залишати як історичний доказ нехлюйства і ставлення до історичних пам’яток. Церкви, у яких були склади і зерносховища – це теж історія… яку треба вчити і вчитися на ній…
Замок Чарторийських (свого часу Чарторийський за величезну суму відкупив це місце у Радзивіллів, яким належали всі околиці, і я до речі згадала про історію, яку хотіла описати після Литви…потім окремо напишу), від величі якого лишився тільки могутній кам’яний мст і частина зовнішньої стіни – це ще сумніше видовище, ніж замок Корецьких, бо там хоч вогонь знищив замок, пожежа, після якого його вже не відбудували… а тут радянська доблесна армія, зайнявши замок під свої потреби, відповідно змінила його зовнішній вигляд до невпізнанності…
так що якщо привид князя Чарторийського тут і жив, то побачивши такий вандалізм, завив з розпачу і переселився кудись у інші свої володіння.. хоча, не виключаю, що коли ще в замковий стінах були казарми – то навряд чи мешканці їх спали спокійно…
Ну й тунель кохання, заради якого була вся інша поїздка. Минулої осені дерева сильно прорідили, а весна ще не повністю зазеленила молоді гілки, тож тунель він такий тунель тільки в окремих місцях і під певним ракурсом. Думаю, що він дуже красивий ранньої осені, коли листя жовтіє…
Але людей – море, як приїжджих, так і місцевих. І навіть китайських туристів бачила (фотодоказ).
З’явилася така-сяка інфрструктура – кіоск з кавою-чаєм-морозивом, біотуалет (не раджу ним користуватися) і пара стільчиків-лавочок (а варто було б зробити невеличкі дерев’яні столики з якимись лавочками, якщо вже на те пішло). Магнітики по 20-50 гривень! І передбачаю, недалеко той час, коли за вхід до тунелю будуть брати гроші, як Остап Бендер за “Провал” ;)))
До речі, про Тунель. Місцева міська легенда розповідає, що Тунелем кохання цю стару залізничну колію назвали, коли якась дівчина попрощалася на цьому місці із своїм коханим, якого забрали в Афган. Їй прийшла похоронка, але вона не вірила, ходила до тунелю і відчувала серцем, що хлопець живий. І він дійсно повернувся. Тепер же молодята в’яжуть на дерева обабіч колії кольорові стрічки, і вже нові дівчата проводжають своїх коханих на іншу війну, вірячи, що прощання в цьому місці їх збереже… Ерос і Танатос, Кохання і Смерть упродовж віків йшли поруч, супроводжуючи людей і вселяючи віру в те, що Кохання переможе Смерть… Архетипи – вони такі архетипи… живуть всюди… і навіть військову секретну залізницю, яка щороку зеленіє новим життям, перетворюють на символ кохання…
©Автор – Громовиця Бердник, письменниця
